ІСТОРІЇ DESTINAT
Ще один танець

Фіра тримала кінці червоної стрічки, а Орумі намагався зав’язати бантик на гілці ялинки.
Перша петля вийшла маленькою. Друга була така велика, що ховала дерев’яну зірку.
«Спробуємо ще раз?» — запитала Фіра.
Орумі вивчав свою роботу.
«Тепер я хотів би побачити, як це вийде».
Він обережно потягнув один кінець стрічки. Бантик умостився на гілці — нерівний і трохи перекошений, але досить милий. Їхні руки зустрілися біля вузла. Фіра вже могла відпустити стрічку. Але не відпустила, не одразу.
Якусь мить Орумі також тримав там свою лапу.
У хатині пахло апельсинами. Сніжинки танули об вікно. Із сусідньої кімнати долинала тиха мелодія музичної шкатулки, яку Нубо відремонтував перед вечерею.
Фіра подивилася на Орумі. У теплому сяйві ялинки червоні завихрення на його хутрі були схожі на вузенькі стрічки.
«Мені це подобається», — сказала вона.
«Більша петля?»
«Це теж».
Орумі подивився на бантик. Він уявив двох срібних птахів, які могли б сісти на нього. Він уявив їх так чітко, що через мить вони затріпотіли крилами на гілці. Один розправив інший кінець стрічки; другий сховав голову під крило.
Фіра тихо засміялася.
«Залиши їх так. Більше нам нічого не потрібно».
Орумі глянув на простір біля дерева.
«Можливо, ще один…»
Фіра ніжно взяла його лапу кінчиком своєї пелюсткової руки.
«Ти будеш танцювати зі мною?»
Він не уявляв більшої кімнати чи цілого оркестру. Він просто відсунув стілець убік, щоб вони не наштовхнулися на нього під час першого ж повороту.
«Давай спробуємо».
Їхні перші кроки не зовсім відповідали мелодії. Фіра пішла праворуч, і Орумі теж. Мало не зіткнулися носами. Тоді обидва спробували звільнити місце один для одного.
«Можливо, ми могли б бути трохи менш ввічливими», — сказала Фіра.
Орумі посміхнувся й почав рухатися повільніше.
Другий раз було легше. Вони погойдувалися біля ялинки, повз стілець і довгий край скатертини. Коли одна з пелюсток Фіри зачепилася за його жилет, вони разом зупинилися, розплутали її й повернулися до свого танцю.
Вона щодня обіймала своїх друзів. Але тепер вона особливо хотіла бути поруч із ним, навіть коли музика на мить стихла.
«Мені подобається бути з тобою», — сказала вона.
Орумі подивився на їхні з’єднані руки.
«Мені теж. Я міг би залишитися тут ще трохи».
Він не поспішав за наступною ідеєю. Фіру це тішило.
Над дверима висіла гілочка омели, яку вона того ранку принесла з лісу. На наступному повороті вони зупинилися під нею. Орумі підвів очі.
«Добре, що ми не повісили тут дзвіночок».
«Чому?»
«Я б уже тричі вдарив його головою».
Фіра притулилась щокою до його плеча. Деякий час вони гойдалися майже на місці.
«Мені здається, я закохалася в тебе», — тихо сказала вона.
Орумі підійшов трохи ближче.
«Я теж закохався в тебе».
Срібні пташки на ялинці склали крила. Одна сховала дзьоб у пір’я, ніби вирішила, що на цей вечір її роботу завершено.
Годинник почав бити північ. Фіра рахувала удари, не відходячи від Орумі. Коли пролунав останній, музична скринька теж замовкла.
«Ще один танець?» — запитала вона.
Орумі знайшов ключик і завів механізм. Потім він повернувся до неї тим же шляхом, обережно уникаючи крісла.
Фіра подала йому свою пелюсткову руку.
Під час їхнього першого повороту бантик на ялинці м’яко погойдувався. Цього разу обидві петлі виглядали саме так, як мали бути.