ІСТОРІЇ DESTINAT
Подарунок без коробки

Нубо втретє підніс ту саму мушлю до голови, потряс нею і знову поставив на підвіконня.
Надворі падав сніг. На кухні остигали пряники, а Орумі намагався вирішити, де бантик виглядатиме краще: на подарунку, на стільці чи на ньому самому.
«Ця мушля розбита?» — запитала Фіра.
«Ні. Вона просто пам’ятає інше море».
Нубо провів пальцем по її краю.
«Удома хвилі спершу вдарялися об плоске каміння. Потім галька стукотіла, коли вода тягла її назад. Увечері можна було сидіти на дошці й слухати цілу вічність».
Фіра сіла біля нього. Нубо розповів їй про темну воду, блідий берег і Нептун, що висить низько над горизонтом. Потім запитав, чи залишилися пряники.
Пряники були. Фіра дала йому три, але він з’їв лише один.
Наступного дня вона знайшла Орумі в майстерні.
«Я хочу дати Нубо маленький шматочок його моря».
Орумі дивився в підлогу.
«Я міг би створити море. Стіл, ймовірно, поплив би першим».
«Я маю на увазі звук. І те, як ми сидимо разом на березі».
Орумі зняв бантик із голови.
«Тоді принесімо йому берег».
Фіра назбирала жменю гладких камінців зі струмка. Вона знайшла кілька сухих насіннєвих коробочок, які шурхотіли, коли їх струшували, і два широкі шматки дерева. Орумі приніс неглибоке дерев’яне корито. Потім передумав і приніс ще одне, бо в першому все одно збирався колись посадити базилік.
У майстерні вони розклали каміння, повісили коробочки на мотузку й почали пробувати.
Шкряб.
Торох.
ТУП.
Нубо визирнув у двері.
«Ви щось упустили?»
Фіра завмерла з коритом, нахиленим над столом.
«Це мав бути подарунок. Ми ще не закінчили. Ми намагаємося відтворити твоє море».
Нубо довго розглядав камінці.
«Звучить не так».
Пелюсткові руки Фіри повільно опустилися.
«Я знаю. Я не можу повністю уявити це місце».
Орумі перекинув каміння в інший кінець корита.
«Як добре, що ти прийшов. Я саме влаштовував лавину».
Найменша зірочка на обличчі Нубо мерехтіла. Він підійшов ближче.
«Тут надто круто, і все каміння відразу починає рухатися».
Він поклав шматок дерева під корито, щоб вони могли його обережно розгойдувати. Фіра вибрала менші камінчики й розділила їх смужками щільної тканини. Орумі поставив насіннєві коробочки біля вікна, у потоці теплого повітря, що піднімався від плити.
Працювали до сутінків.
Нубо вистукував ритм пальцями по столу. Фіра перекладала камінці, поки вони не почали котитися по одному. Орумі виявив, що старий пензель, яким проводять по шорсткій дошці, видає напрочуд переконливий шурхіт.
«Трохи схоже на хвилю», — вирішив Нубо.
«Трохи схоже на підмітання», — додав Орумі й спробував повільніше.
У Святвечір під ялинкою чекали подарунки. Нубо розгорнув маленький ліхтарик, коробку з кольоровими олівцями та нову обкладинку для свого записника, а потім одразу почав шукати записник.
«Решта твого подарунка в майстерні», — сказала Фіра.
Всередині було три низькі сидіння. Вони повісили на стіну темну тканину, а над нею Фіра помістила круглу картину Нептуна, намальовану Орумі.
Вони сіли.
Фіра нахилила корито. Камінці повільно котилися. Орумі провів пензлем по дошці. Біля вікна шурхотіли насіннєві коробочки.
Нубо довго мовчав.
«Зробимо це знову?» — прошепотіла Фіра.
«Зачекай».
Він нахилив голову, наче прислухаючись до чогось.
«Зараз наступна хвиля наближається».
Фіра розгойдувала корито. Орумі знайшов пензель, на якому сидів.
По той бік стіни тріщала піч. З кухні долинав запах пряників. Нубо присунув своє місце ближче до друзів.
«Ми не їли такого смачного печива на моєму березі».
«Я міг би уявити їх цілу гору», — запропонував Орумі.
«Давай спочатку перевіримо кухню», — сказала Фіра.
Того вечора вони кілька разів відволікалися від моря, щоб сходити на кухню по нову порцію печива.