На варшавській вулиці пахло мокрим листям і димом із труб. Блакитна течія залишила друзів під навісом будинку. На його сяючому знаку була дата: 10 листопада 1918 року.
Хлопець у кепці біг до дверей.
«Пане Леоне! Пілсудський повернувся! Сьогодні вранці він прибув до Варшави!»
З маленької друкарні визирнув чоловік у заплямованому фартусі.
«З Магдебурга?»
Хлопець енергійно кивнув.
«Саме так!»
Орумі збирався побігти за ним, але Нубо обережно зупинив його.
«Спочатку давайте дізнаємося, що відбувається».
Друкар запросив їх усередину. Він пояснив, що Юзеф Пілсудський був ув’язнений німецькою владою в Магдебурзі і тепер повернувся до Варшави. Після тривалої війни в Європі відбувалися великі зміни. Зростала надія, що польська держава відродиться.
«Незалежна держава може сама вирішувати свої справи», — додав він. «Роками багато людей працювали над такою Польщею».
«То все буде готово завтра?» — запитав Орумі.
Пан Леон подивився на розкидані аркуші.
«Ми навіть не можемо зібрати цю газету одним рухом. Держава потребує набагато більше роботи».
Хлопець представився Стефаном. Він допомагав батькові в друкарні й сьогодні не міг усидіти на місці. Він раз у раз приносив новини, але іноді повторював чутки, яких ще ніхто не перевірив.
«Мабуть, усе вже вирішено!» — оголосив він.
«Що саме? І хто тобі це сказав?» — запитав батько.
Стефан поправив шапку. Цього він не знав.
Нубо заглянув у їхній дорожній записник. Було ще багато порожніх сторінок. Він вирішив записати лише ті новини, які вони зможуть підтвердити.
Блакитна течія тихо бурмотіла. Надворі вечоріло, потім світло знову змінилося на ранок. Прохід переніс їх на один день вперед.
Це було 11 листопада.
До друкарні дійшла звістка, що Регентська рада передала Пілсудському командування польськими військами. Пан Леон пояснив, що Рада є одним із існуючих органів управління.
«Це важливий крок», — сказав він. «Але в різних місцях все відбувається по-різному. Треба ще створити спільну владу, налагодити життя країни та захистити безпеку людей. Бойові дії не скрізь закінчилися».
Стефан перестав крутити кепку.
«Чи можемо ми бути щасливими, коли ще стільки всього залишилося зробити?»
Фіра стояла біля нього.
«Можна радіти чомусь важливому, навіть якщо попереду ще багато роботи».
Люди зупинялися на вулиці, щоб поговорити й поділитися новинами. У деяких вікнах з’явилося біле й червоне. Нубо думав про Антека, який учився читати, і про родини, які слухали польські пісні. Він згадав концерт Падеревського.
Стос чистих аркушів перекинувся. Орумі присів, щоб зібрати їх. Стефан спробував схопити їх усіх одразу, але Фіра допомогла йому зробити купки меншими.
«Важливі речі відбувалися в багатьох місцях», — зауважив Нубо. «Ми не можемо вмістити все в одне речення».
«Ми можемо вписати це в історію», — відповів пан Леон. «Ми просто повинні це добре розповісти».
Повернувшись у свій час, вони знайшли запис в атласі: «11 листопада — Національний день незалежності». Нубо написав, що це символічна дата відновлення незалежності, до якого привели численні події та зусилля багатьох людей.
Орумі подивився на довгий запис.
«Виходить, усі ці новини все-таки не вмістилися б на одному маленькому клаптику паперу».
«Ось чому ми залишили так багато порожніх сторінок», — відповів Нубо.
Надворі шелестіло листопадове листя. Фіра дочекалася, поки чорнило висохне, перш ніж закрити записник.
