
40 СТОРІНОК · PDF
Орумі й думки, що оживають
З Орумі оживають навіть найзвичайніші думки. Зустрінь оркестр із чашок, дерево, обвішане шкарпетками, і хмаринку, що поливає сад.
Друг із головою, повною ідей
Орумі має синє й червоне хутро, усмішку на животі та голову, повну думок, які можуть стати реальністю. Йому достатньо подумати про океан, щоб опинитися поруч із китом. Він міг би начаклувати майже все, що завгодно, але воліє сам досліджувати світ, пробувати нове й знайомитися з іншими. Він не будує планів, часто передумує й дуже радий бути собою. У його розмальовках звичайна ідея може завести вас далеко. Ви обираєте кольори подорожі.

ДОДАЙТЕ КОЛЬОРУ ДО ІСТОРІЇ

40 СТОРІНОК · PDF
З Орумі оживають навіть найзвичайніші думки. Зустрінь оркестр із чашок, дерево, обвішане шкарпетками, і хмаринку, що поливає сад.

40 СТОРІНОК · PDF
На Святі уяви з Орумі паперова гірлянда стає змією, подушки змагаються в польоті, а звичайний візок перетворюється на гарбузову карету.
У цих книжках-розмальовках зустрічаються кілька персонажів, зокрема Orumi.

40 СТОРІНОК · PDF
НовеНубо й Орумі вирушають зимовою стежкою на пошуки шести підказок. На 40 сторінках для розфарбовування на тебе чекають сліди на снігу, зимові розваги, цікавинки про природу й маленький сюрприз наприкінці шляху.

40 СТОРІНОК · PDF
Фіра, Нубо й Орумі разом будують будинок. Дах підіймається, подушки ширяють у повітрі, а гілка знаходить шлях усередину. У такому домі є місце для ідей кожного.

40 СТОРІНОК · PDF
Сідай із Фірою й Орумі в лісабонський трамвай, завітай до майстерні азулежу й відкрий для себе палаци Сінтри. Далі чекають канали Авейру, скелі Алгарве й Азорські острови.

40 СТОРІНОК · PDF
Орумі й Фіра планували спокійні канікули. Та піщані замки виросли кривими, а мушля стала телефоном. Розфарбуй їхні пригоди з перевернутою картою й театр тіней під зорями.
З ІСТОРІЙ DESTINAT
Ви вже познайомилися з моїми друзями? Чудово. А тепер познайомтеся зі мною. Мене звуть Орумі. Я не людина. Я також не інопланетянин. І якщо ви шукаєте влучне слово для мене, можете на мить відкласти словник. Люди вже пробували. Здається, найближче, що вони знайшли, — це «дивний». Мене це цілком влаштовує.
Я дуже мало справ роблю за планом. Насправді жодної. Кажуть, спершу слід вирішити, що робити, усе підготувати й лише тоді починати. Коли я закінчу всі ці приготування, я, напевно, захочу зайнятися чимось іншим. Я приймаю рішення безпосередньо перед тим, як діяти. Іноді я міняю свою думку по дорозі.
Я не кажу багато. Я багато думаю. Про хороші речі, які я міг би зробити. Про китів, яким я хотів би залишити спокійний океан. Про квокків в Австралії, які виглядають так, ніби щойно почули чудовий жарт. І іноді я так сильно думаю про якесь місце, що через мить я там.
Мені також подобається робити речі власними лапами. Одного дня я сидів у лісі з кольоровим олівцем і почав розфарбовувати квітку. Я міг мати її перед собою одразу, але я хотів побачити, як це виглядатиме з однією червоною пелюсткою та іншою синьою. Коли я підняв очі, вона виросла зі сторінки. Очевидно, я занадто сильно зосередився на ній.
У мене синє й червоне хутро, завиток на голові та усмішка на животі. Так, на животі. Та, що на обличчі, теж моя. Мабуть, однієї було замало. Я не пам’ятаю, щоб замовляв другу, але якщо вона вже тут, нехай залишається.
Мені, наприклад, зараз хочеться макаронів із базиліком. Я думаю про це, клацаю пальцями на ногах, а переді мною миска. Клацання не потрібне. Мені просто подобається. Базилік чудово пахне, макарони теплі, і я можу подумати про щось справді важливе: хтось хоче поїсти зі мною?
Люди кажуть, що я чарівник. Але в мене немає ні книги заклинань, ні казана. Мені не треба пам’ятати, чи потрібно для зілля три листки чи чотири. Я думаю про щось — і ось воно вже переді мною. Якби мені знадобилася чарівна паличка, я спершу мав би її придумати. Тоді я, ймовірно, використав би її, щоб підперти свій базилік.
Одного разу хтось запитав, чому я не думаю про величезний скарб, палац і все, що мені може знадобитися до кінця мого життя. Я міг би. Але я навіть не знаю, чого мені захочеться після обіду. Що б я робив із палацом, якщо б хотів увечері лежати на хмарі? І навіщо мені готова ціла пригода, коли мені подобається дізнаватися, що відбувається на цьому шляху?
Я знаю, я знаю. І це говорить той, хто щойно начаклував собі обід. Я не завжди послідовний. Але макарони з’їм, поки вони не охололи.
Нещодавно мені було цікаво, як звучить пісня кита. Раптом усе навколо мене стало блакитним, над моєю головою промайнуло сонячне світло, а повз пропливло величезне око. Вода була трохи холодною. Перш ніж я встиг вирішити, чи мене це хвилює, я згадав Австралію. Через мить я сидів на теплому піску біля квокки. З мого хутра капала вода. Вона виглядала дуже задоволеною зустріччю.
Не кожна думка змінює щось одразу. Інакше ті макарони з’являлися б кожного разу, коли б я про це говорив. Але деякі ідеї настільки зрозумілі, що світ ніби їх чує. Іноді мені цікаво, що він почує далі.
Зміна подоби — це інша справа. Я можу думати про квітку, вивчати її пелюстки й уявляти, що відчуває квітка, коли гойдається на вітрі. Я все одно буду Орумі. Сам я стану квіткою лише тоді, коли свідомо вирішу, що справді хочу перевтілитися.
Це приємна справа, хоча це означає стояти на одному місці. Одного разу на мене сіла бджола, і я вирішив ще трохи почекати, перш ніж повертатися. Мабуть, їй було чим зайнятися. Потім я повернув собі лапи і пішов шукати своїх друзів. Мені подобається дізнаватися, як це бути кимось іншим. Мені теж дуже подобається бути собою.
Я не знаю, як злитися. Хвилюватися теж нелегко. Коли щось виходить не так, як я хотів, мені зазвичай в голову приходить інша ідея. Але я не очікую, що всі будуть такими, як я. Якщо комусь сумно, я можу сісти поруч. Немає необхідності придумувати, що сказати відразу. Або попросити їх посміхнутися лише тому, що у мене посмішка навіть на животі.
Нубо і Фіра знають, що я можу раптово зникнути. Я вчуся не забувати спочатку попереджати їх, куди я йду. Особливо, коли ми обідаємо разом. Я можу опинитися далеко в одну мить, але коли ми йдемо разом, я охоче підлаштовуюся під їхній темп. Було б прикро пропустити те, що вони хотіли мені показати.
А мій стиль? Це інша справа. Кілька латок, кілька завитків, маленька мушля, кольори, яким добре поруч. Ніхто не знає, як це назвати. Мабуть, навіть штучному інтелекту знадобиться деякий час, щоб подумати про це. Я просто називаю це «без стилю». Мені це підходить. Нічого не потрібно підбирати до нього.
Не питайте, звідки я прийшов. Кожного разу, коли я намагаюся згадати, я думаю про те, де б хотів побувати. Мені теж цікава відповідь. Можливо, колись ми знайдемо її разом.
Наразі я прокладаю собі шлях до книжок-розмальовок. Ви можете дізнатися про мої пригоди та додати щось своє. Бачите моє хутро? Сьогодні воно синьо-червоне. На вашій сторінці це може виглядати як завгодно. Мені було б цікаво побачити навіть зелену пасту і фіолетову хмару. Хоча я можу запитати, скільки базиліка ви додали до пасти.
Досить про мене. Принаймні поки що. Ви можете відкрити свою книжку-розмальовку. Тим часом я буду думати, з чого нам почати. О, я знаю...


Звуки destiNAT
Музика сторінки